this is Poland in Ukraine

this is Poland in Ukraine
eViLa

lafarovych@ukr.net

2013-09-11

Me Me Me

Zawsze myślałem, że jestem Jaja — okazuje się, że z Pokolenia Ja Ja Ja Więcej / читати більше...

Zygmunt Bauman. Czas. XX Forum

Час має соціальну історію. Різні суспільні установки призводили до різного сприйняття часу і його природи. Є три основні варіанти сприйняття.
z: Ми рухаємося в еру точкового часу, - Бауман (Zahid.net)




Перша думка – це те, що час – циклічний. Час іде колами. Ця ідея явно породжена сільськогосподарським способом життя. В ньому є час для обробляння землі, сіяння, збирання урожаю. Це повторюється з року в рік, знову і знову. Думку про те, що час рухається вперед, важко було б припустити – зокрема, тому, що тривалість людського життя була до смішного короткою у порівнянні з довготривалістю і стабільністю усього навколо. Люди народжувалися і помирали в тих самих місцях чи неподалік від одного і того самого місця; все навколо залишалося незмінним: такі самі будинки, такі самі інститути… Основа залишалася незмінною.

Важко сказати, коли саме це змінилося. Більшість людей пов’язує це з епохою Просвітництва, XVII-XVIII ст. Інші вважають, що є ознаки, що це почалося ще раніше – з Вестфальського миру чи ще в інший час. Але, коли б це не відбулося, коли це сталося – час почав пришвидшуватися. Шокуюча різниця між тривалістю людського життя і тривалістю інституцій навколо нас почала зменшуватися.

В цей час циклічне сприйняття часу змінилося на лінійне сприйняття: «Час іде». Немає повернення назад, немає циклу, який щороку повертається на початок. Сприйняття часу, який іде уперед, пов’язаний з ідеєю прогресу. Більше немає повторення минулих часів, немає більше можливості заперечувати те, що сталося. Незалежно від того, чи ти рухаєшся, чи сидиш непорушно на місці, час іде вперед. Ти можеш іти в ногу з прогресом або залишитися позаду – це залежить від тебе. Це – проблема гонитви за часом. «Час – це гроші!», вірили люди в ХІХ і ХХ ст.


Сприйняття часу, який іде уперед, пов’язане з ідеєю прогресу.

Збільшення швидкості створило нову якість часу, нову якісь сприйняття часу. Один французький філософ, який спеціалізується, зокрема, на питанні часу, сказав, що природа Всесвіту, в якому ми живемо, більше не лежить у вимірах «час» і «простір», але «швидкість» і «простір». При цьому простір підпорядкований часу. Час постійно змінює простір, в якому він відбувається.

Сучасне сприйняття часу – в тому, що ми мусимо повністю зосереджуватися на поточному моменті. Адже кожен момент – дуже короткий, змінний, його важко схопити. Це можна змалювати через порівняння з картинами в стилі пуантилізму. Ці картини намальовані за допомогою різнокольорових крапочок, відділених одна від одної. Тільки уява і рішення митця створює між ними особливий зв’язок, який створює осмислену композицію з того, що в іншому випадку було б просто кольоровим хаосом.

Я думаю, що після циклічного часу і лінійного часу ми рухаємося в еру точкового часу. Часу, який складається з точок, фрагментів життя. Ці фрагменти мають різну тривалість, і потім їх заміняють інші фрагменти. Відбувається зміна фрагментів і епізодів. Можливо, так стається не завжди, але теоретично кожен епізод є закритою главою.

Як ви знаєте, точки – це геометричні фігури, які не мають «тіла». Вони не мають довжини, ширини, площі. Вони – безвимірні. Їх майже не існує. Але деякі точки є дуже важливими. Прикладом такої дуже важливої точки є Великий Вибух. Щось сталося – і був створений Всесвіт. В один момент почалося існування часу і простору. Науковці, які займаються історією космосу, створили багато описів і складних математичних рівнянь для першої частинки першої секунди після Великого Вибуху. Але важливо, що вони не можуть сказати, що було до Великого Вибуху. Вони кажуть: «Нічого».

Якщо ми продовжимо цю метафору, то це означає, що кожна точка може стати Великим Вибухом. Ми ніколи не знаємо наперед. Тому в кожному моменті треба вповні дослідити всі можливості і аспекти, які у вас в цей момент є – аби знати, чи це, випадково, не Великий Вибух вашого життя.


Треба дослідити всі можливості і аспекти, які у вас в цей момент є – аби знати, чи це, випадково, не Великий Вибух вашого життя

Ця зміна сприйняття часу має дуже серйозні наслідки. Це – разюча зміна. Час – це вже не просто гроші. Це – постійна зміна. І ми всі стаємо нетерплячими. Якщо ви включаєте свій комп’ютер, свій ноутбук чи планшет, і це займає більше хвилини – ви лютуєте. У вас виникає бажання викинути цю застарілу річ, бо вона – надто повільна.

Згідно з дослідженнями, які я зустрічав, середньостатистична людина (нехай насправді середньостатистичної людини і не існує, це – статистична фікція) проводить в пробудженому стані 15 годин 45 хвилин на добу. З цього часу 7 годин 5 хвилин проводяться не в компанії іншої людини, а в компанії моніторів. І єдине тактильне відчуття, яке ми отримуємо – вже навіть не стукання по клавіатурі, а торкання екрану.

В середньому, кожен з нас проводить 7 годин 5 хвилин у світі «он-лайн». Він дуже відрізняється від світу «офф-лайн». У нього є своя логіка, свій кодекс. І ми всі розділені між "он-лайн" і "офф-лайн". Часто ми їх змішуємо: наприклад, група молодих людей проводить час разом, але в кожного з них є з собою мобільний телефон або смартфон; замість того, щоб говорити з друзями, вони відправляють повідомлення, дізнаються результат футбольного матчу, знайомляться з прогнозом погоди на завтра, тощо.

В результаті розвивається нове явище, яке називається мультитаскінг. Люди одночасно роблять декілька речей: дізнаються інформацію, отримують повідомлення, дивляться на ще інший екран, тощо. Згідно з дослідженнями, мультитаскінг дозволяє «втиснути» 9 годин 30 хвилин інформації в 7 годин 5 хвилин.


Ми всі розділені між "он-лайн" і "офф-лайн"

Один з найцікавіших і найбільш дивних парадоксів нашого часу полягає в тому, що жодне покоління до нашого не мало доступу до такої маси вже зібраної інформації. Інформація доступна на серверах, десь в Інтернеті. У той же час нам значно важче дається розуміння і передбачення. Моє покоління було переконане, що нас гальмує брак інформації. Це сприймалося як головна перешкода для покращення і розуміння – індивідуального і суспільного.

Сьогодні є надлишок інформації. Її – більше, ніж ми можемо обробити, проаналізувати. І сьогодні це – найбільша перешкода для нас. Кожне рішення можна поставити під сумнів. У кожному рішенні є ризики, які ми не можемо повністю прийняти і проаналізувати. Це заважає нам створювати осмислені наративи.

Ми сприймаємо інформацію так само, як і час – як багато точок. Зробити з цього посутню історію стає щоразу складніше. Для прикладу: один недільний випуск New York Times вміщає в себе більше інформації, ніж філософ епохи Просвітництва чи будь-яка інша людина XVIII ст. отримувала за все своє життя.

Попри величезну кількість інформації, яку ми маємо про Всесвіт, ми відчуваємо більше невпевненості. Єдине, в чому ми можемо бути впевнені – це невпевненість. Ми сумніваємося в рішеннях, а коли вже їх приймаємо і реалізовуємо, все одно оглядаємося назад, побоюючись, чи ми десь не помилилися.

Ця непевність призводить до принизливого відчуття власного невігластва. Ми збираємо на комп’ютерах значно більшу кількість інформації, ніж кількість, якою ми володіємо. І як відрізнити в масі інформації корисне від зайвого, відділити зерна від полови? З власного досвіду ви знаєте, що, коли ви шукаєте інформацію про щось в Інтернеті, ви іноді отримуєте посилання на більш ніж 2 млрд інтернет-сайтів… Усього життя не вистачить для того, щоб всі ці сайти прочитати.

…Повертаючись до питання про час, то раніше його ділили на приватний і публічний. Вони діють за різними правилами. Священне і мирське також мають різну логіку. Найголовніше - його ділили на робочий час і час відпочинку. Всі ці три поділи й інші поділи на сьогодні великою мірою зникли. Межі стало дуже складно визначити.

Приклад такого руйнування кордонів – це руйнування поділу між відпочинком і роботою, між публічним і приватним. Ви берете з собою на відпочинок мобільний телефон, він – завжди у вашій кишені. Це – частина нашої особистості. Але якщо він завжди з вами, то ви маєте завжди бути досяжні. І ось у неділю ви збираєтеся повести дітей в зоопарк, але в суботу вам дзвонять на мобільний і кажуть, що таке і таке робоче завдання має бути виконане на ранок понеділка.


Попри величезну кількість інформації, яку ми маємо про Всесвіт, ми відчуваємо більше невпевненості.

Люди часто вже не працюють в офісах, вони працюють з дому. Різниця між особистим і публічним руйнується.

До того ж, проводячи багато часу он-лайн, ми втрачаємо навички, необхідні для соціалізації. Більшість вірять в протилежне. Мовляв, Марк Цукерберг «скасував» самотність, дав нам можливість для спілкування, якої не було у попередніх поколінь. За день ви можете знайти сто друзів…

Але друзі он-лайн і друзі офф-лайн – це різні друзі. Ви спілкуєтеся з ними за допомогою повідомлень. Але спілкування з людьми – це не лише зміст слів. Не кажучи вже про те, що ви спілкуєтеся дуже спрощеною мовою… Ви втрачаєте дуже важливу частину людського спілкування: вирази облич, стишення або підвищення голосу. Всі ці аспекти взаємодії зникають у цифровому спілкуванні, якому ми присвячуємо 7 годин 5 хвилин на день.

Відбувається щось дуже важливе: змінюється сама природа людського спілкування. Які це матиме наслідки – велике питання. Я не певен. Але правила гри, в яку ми всі граємо, змінюються. Втрачається тактильність. Замість дотику іншої людини ми відчуваємо дотик холодного екрану.

Наша позиція в часі змінюється разом із нашим сприйняттям часу.

Всі ці зміни у ХХІ ст – неминучі. Важливо, щоб вони відбувалися таким чином, щоб врешті наша планета ставала для людства затишнішим місцем, а не навпаки.
Więcej / читати більше...

search this blog